листи неписьменного філософа
До Дня Реформації ось вам класна інфографіка: Огляд Послання до Римлян на основі коментаря Джона Стотта. Зроблено Visualunit, перекладено вашим покірним слугою. Enjoy! )))
За мотивами курсу в Kyiv Theological Seminary – Київська Богословська Семінарія
Оригінал звідси 
Сьогодні створив новий канал на Телеграм, який наповнюватиму 100% авторським контентом. Щодня – один пост, протягом 365 днів.
Біблія містить в собі більше трьох тисяч запитань. Я відібрав трохи менше чотирьох сотень і планую на основі цих питань створити книгу-devotional для того, щоб відновлювати культуру мислення та інтерактивного читання.
Підписуйся. Ти отримаєш:
Канал знаходиться тут: https://t.me/BibleQuest. Приєднуйся!
– мабуть, саме такими словами починаються молитви мільйонів нецерковних людей. Ідея такої молитви – виклик і умова-прохання, щоб Бог доказав Своє існування.
Якщо Бог відповів на молитву – Він є, і Він є Бог. Якщо не відповів – або не Бог, або взагалі нема.
Насправді ж такий метод богопізнання не працює. Саме те, що Бог НЕ відповідає на мою молитву, є найкращим доказом, що Бог є Бог. Бо якби Він робив все, що я скажу, то богом був би я, а Він був би якимсь джином.
У нас є діти. Можете уявити собі, що батьки ніколи і ні в чому не відмовляють своїм дітям? Страшна картина. Тільки погані батьки можуть так робити.
Але ми любимо дітей. Ми розуміємо, що вони не все знають і розуміють. Ми не хочемо, щоби вони зазнали шкоди, але бажаємо дати їм найкраще.
Якби Бог виконував всі наші прохання, Він не був би особою, а просто Силою, яку треба навчитися викликати і правильно спрямувати.
Звісно, в реальному житті ми можемо розриватися на частини від несправедливості, бажання щось отримати чи досягнути своєї цілі. Так само, як і діти розриваються від плачу в супермаркеті чи біля кіоску з морозивом. Хтось може сказати: “не треба порівнювати дитинство з справжнім життям!” – зауважу, що дитинство не менш справжнє, ніж дорослість, і емоції такі ж, навіть часом гостріші.
Ми всього не знаємо і не розуміємо. Але головне, про що не треба забувати, і що дійсно має значення, то це три простих слова:
БОГ Є ЛЮБОВ
Християнська організація Acts29 і приватна аерокосмічна компанія SpaceX анонсували партнерську угоду про те, що місіонери-засновники церкви відправляться на Марс в числі чи не перших колоністів «червоної планети».
Ілон Маск, засновник і головний виконавчий директор SpaceX, проголосив план колонізації Марсу, що розпочнеться у 20-х роках 21 століття. Він назвав себе людиною не релігійною, але зауважив наступне: «Релігія є корисною для суспільства, і було б недбальством заселяти планету без неї».
Метт Чендлер, президент Acts29, був готовий стати тим самим місіонером, взявши «квиток в один кінець», але через довготелесу статуру (майже 211 см) і нестандартно довгі для космічних подорожей кінцівки був забракований медичною комісією.
Стів Тімміс, генеральний директор Act29, планує використати це партнерство, щоб розпочати нову стратегію “Глибоке буріння, високі досягнення”. Англієць сказав журналістам: “Я думаю, буде дуже добре, якщо б Євангелія досягла Марсу”.
http://www.acts29.com/acts-29-plant-on-mars/
Додам від себе, що Метт Чендлер тісно співпрацює з Марком Дрісколлом, колишнім пастором церкви під назвою Mars Hill у Сіетлі. Савпадєніє? )))
А якщо серйозно, то подібна заява має більше іміджеву цінність, ніж можливу реальність.
З усією повагою до Ілона Маска і SpaceX, я згідний з тими, хто бачать в «місті на Марсі» нову вавилонську вежу. Час інший, але люди ті самі:
– Ілон Маск якось заявив: «не хочу бути поганим пророком у своїй вітчизні, але в майбутньому Земля, можливо, переживе катастрофу, і ми вимремо. Альтернатива цьому – людство повинне стати «міжпланетним видом».
– При будівництві вежі в Вавилоні люди сказали: «Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі».
Оскільки я вірю Біблії, то визнаю наступне:
1. Людству як біологічному виду не загрожує повне зникнення.
2. Мені особисто не загрожує забуття після смерті – тому я не повинен надіятися на Ілона Маска, SpaceX чи якогось супермена, щоб врятуватися самому, або збирати гроші на евакуацію дітей. Ісус зробить це гарантовано і безкоштовно. Моє спасіння і моє життя – в надійних руках.
3. Історія людства після Великого Суду продовжуватиметься не на іншій планеті, а на Новій Землі під новим небом. Що буде далі – не знаю і категоричним бути не хочу. Але Новий Єрусалим як центр богопоклоніння буде точно не на Марсі.
4. Ісус дав Велике доручення бути Його свідками «в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і до краю землі (!)». Далі не потрібно ))
Разом з тим висловлюю своє захоплення тими людьми, які готові стати «безумними заради Христа» і служити людям в найвіддаленіших місцях, хай то буде село в джунглях Амазонії чи колонія на Марсі.
А ви що думаєте?
В дитинстві, коли ми грали в футбол, то зазвичай обходилися без арбітра. Команди грали між собою, а коли виникали спірні моменти (а вони ох як часто виникали!), останнє слово залишалось за найбільш артистичним, або найголоснішим, або просто за найтехнічнішим гравцем тієї чи іншої команди. Або за тим, кому належить м’яч )))А якою буде твоя зустріч з Ісусом Христом?
Перечитай заголовок ще раз. І ще раз, будь ласка.
Можливо, воно тебе здивувало. Не поспішай глузувати чи висловлювати свій гнів. Тим більше не тисни лайк – просто так, за звичкою, необдумано.
“Бути чесним” не завжди значить “казати правду”:
Приклад 1. В епоху Середньовіччя вчителі на уроках говорили про те, що земля плоска. Чи були вони ЧЕСНИМИ, заявляючи це? Звичайно. Вони були чесними, ще б пак – вони вірили в те, що казали! Чи говорили вони ПРАВДУ? Зараз ми достеменно знаємо, що ні (не беремо до уваги купку маргіналів, які створили в Мережі кілька сайтів і заявляють, що «кругла Земля» – то глобальна фальсифікація і масонська чи яка там змова) – Земля не плоска, вона таки кругла.
Приклад 2. Партизан потрапляє в полон і, щоб не видати своїх побратимів, говорить ворогам, що загін знаходиться в квадраті А4, точно знаючи, що вони якраз в цей момент знаходяться в квадраті В1. Карателі вирушають в квадрат А4 і дійсно знаходять там партизанів, які вирішили перебратися в інше місце, коли виникла загроза їх викриття. Чи був полонений партизан чесним? Ні. Але він, як це неймовірно не звучить, сказав правду – мимоволі, не бажаючи того і не здогадуючись про це.
Твердження, з якого починається текст, може бути небезпечним і руйнівним, якщо ти тільки даси йому достатньо місця у своєму розумі. Воно сильне настільки, що може зачепити чи навіть зруйнувати інші твердження, як от:
«…Головне – мати віру, і не так важливо, в що ти віриш.»
«…Кожен має право вірити, у що забажає»
«…Правди як такої не існує, в кожного вона своя»
«…Правда – коли ти завжди говориш, що думаєш»
«…Правда є, але люди нездатні її осягнути»
Пройдемося по цим заявам?
«…Головне – мати віру, і не так важливо, в що ти віриш. Кожен має право вірити, у що забажає».
Це ірраціонально, але це справді так: часом дійсно стається таке, що віра робить чудеса. Людина в онкологічній клініці не має нічого, крім віри – і отримує зцілення. Хтось дуже вірить в те, що протягом року заробить мільйон, і його віра дозволяє йому цього досягнути. Але де межа такої віри? Чи дозволить вона мені стрибнути з багатоповерхівки, вірячи в те, що якимось чином я здолаю силу тяжіння і полечу, куди мені заманеться? А як щодо кишенькового злодія, який має непорушну віру в свою невловимість та безкарність? Чи має він право на таку віру і силу, яку ця віра йому дає? А що якщо хтось матиме віру в процвітання і успіх, і ця віра принесе йому справжній фінансовий рай, але за рахунок інших людей?
«…Правди як такої не існує, в кожного вона своя»
Правда одна. Але обмежені люди (тобто всі люди) спотворюють її в міру своїх знань і значно більше – в міру свого незнання, а потім видають власну щирість і впертість за істину в останній інстанції.
І в наш час, чим більше людське ego, тим менше ми заморочуємося роздумами про Абсолют і пошуком істини. Звикли бачити себе в центрі всесвіту, хай там навіть маленького-свого.
«…Правда – коли ти завжди говориш, що думаєш»
Насправді, істина – не завжди в твоїх думках. Ти можеш бути чесним, навіть дуже щирим, але ти не обов’язково говориш правду. Бути чесним – занадто мало для того, щоб претендувати на істину.
Правда вища за твої думки, глибша за твої роздуми, ширша всіх твоїх ідей.
То що, виходить, що…
«…Правда є, але люди не здатні її осягнути»???
Мабуть все-таки не здатні. Так само, як немовля не може саме собі поміняти памперс, чи приготувати їжу. Немовляті потрібна допомога. І нам потрібна допомога когось більшого, ніж людина.
Біля 2000 років тому Ісус назвав Себе «Дорога, Правда і Життя». В нашому світі заявити навіть те, що ти знаєш істину – то вже сміливо. Але сказати, що ти і є істина??? Хтось сказав, що для цього треба бути або найбільшим брехуном у світі, або божевільним, або богом. В свій час я зупинився на третьому варіанті – після довгих вагань, досліджень і роздумів.
Так, я чесно говорю про те, що Ісус Христос є Правда.
Ісус не просто кличе нас бути чесними. Його заклик набагато складніший і цікавіший водночас – ми маємо шукати правду, пізнати правду, підкоритися правді. Для цього треба докласти деяких зусиль. Для цього треба мужність, коли якісь світоглядні твердині будуть падати, як фортеці з піску.
А коли це відбуватиметься в нашому житті, вкрай важливо пам’ятати, що Істина і Любов – нерозлучні. Втім, то вже тема іншого тексту…
Пропоную вам напівжартівливу класифікацію-порівняння людей і їх схожість з деякими комахами (чи членистоногими). ЗізнАюсь – писав ці рядки і посміхався, згадуючи того чи іншого знайомого, а часом супився – коли приходив на пам’ять досвід не дуже позитивного спілкування.
“Ну ти і жук!» – чули колись таке? Казали? )) Дуже часто під цими словами мається на увазі не образа, а особлива відзнака інтуїції, розуму і працьовитості. Біблія неодноразово згадує комах – навіть приводить їх в приклад лінивим людям (Приповісті 6:6).
Дисклеймер. Це не праця професійного ентомолога, тому можливі наукові неточності. Також, сприймайте текст як жартівливу притчу з алегоріями та метафорами, а не словник з образливих кличок. А ще постарайтесь побачити десь себе – хоча, звісно, це тяжче, ніж бачити інших ))
1. ЧЕРВ’ЯК. Ця істота не має серця. Не має легенів. Не має нирок і печінки. Зате вона має стравохід, і все її життя спрямоване довкола стравоходу. Чи не про таких людей писав Ап.Павло – «їх бог – черево»? Такі люди думають не мозком, і відчувають не серцем. Стравохід – їх командний центр і головний стимул в житті. Це ідеальні споживачі (маю на увазі не лише їжу).
2. БОГОМОЛ. Виглядає дуже духовно і навіть в якійсь мірі екстатично релігійно. Він наче весь час молиться. Насправді ж він не молиться ніколи. А ще богомоли з’їдають своїх же дітей, що не встигли вчасно втекти з батьківського «дому». Читати далі…
Для тих, хто любить святкувати ювілеї. В цьому році виповнюється 345 років, як баптисти почали… співати у своїх зібраннях. Раніше то було для них дуже світським і недуховним заняттям.
Один із ранньобаптистських авторів стверджував, що “псалми є невід’ємною частиною поклоніння, але їх треба промовляти, а не проспівувати, бо метр, ритм і мелодія пригашують Святого Духа” (Certayne Demaundes from the Auncyent Brethren of the Seperation, John Smyth, 1608). Звучить духовно. Мабуть тому, що незрозуміло )))
Пастор Benjamin Keach почав спочатку вчити співати дітей, “оскільки це їм дуже подобалось”. Батьки не схвалювали цю інновацію і самі співати не погоджувалися ніяк.
Врешті-решт преподобний зміг вмовити свою громаду співати лише одну пісню, після причастя, використовуючи прецедент із Марка 14:26. Церква дала на це згоду у 1673 році.
Ще через 14 років громада погодилася з тим, що спів доречний в богослужінні, але дорогою ціною – кілька десятків прихожан перейшли в “нормальну” церкву, яка не співає. (Щоправда, коли час змінився і захоплення піснями охопило майже всі церкви, новопризначений пастор тієї “нормальної” церкви поставив умову, щоб ввести спів на зібраннях.)
Зауважу – мова іде про загальний спів. Не про хор і тим більше музичні інструменти. Про це тоді навіть не було мови))).
Так що всі, хто стверджує про якийсь “єдиний духовний стандарт” в богослужінні, при цьому натякаючи на хор і певний пісенний репертуар, мають в цьому році унікальну можливість “повернутися до першоджерел” і взагалі виключити музику і спів з програми зібрання.
А ті, хто вже завтра хочуть влаштувати в своїй церкві революцію, розігнати хор і на його місці встановити ударну установку та гітарні комбіки, нехай повчаться смирінню та терпінню у пастора Бенджаміна Кіча. Взагалі всі, хто хочуть когось-там розігнати і думають, що від того щось зміниться (в першу чергу я), можуть повчитися від брата Бенджаміна. На те, щоб впровадити зміни в церкві, він витратив 20 років свого життя.
P.S. Всього Бенджамін Кіч був пастором 36 років. За його служіння церква переїхала і стала називатись New Park Street Church, а згодом отримала назву Metropolitan Tabernacle – відбулося це вже у 19-му столітті, за пасторства Чарльза Сперджена. Втім, то вже інша історія )))