Баптисти не танц… не співають?

Для тих, хто любить святкувати ювілеї. В цьому році виповнюється 345 років, як баптисти почали… співати у своїх зібраннях. Раніше то було для них дуже світським і недуховним заняттям.

Світлина від Oleg Pavlishchuk.Один із ранньобаптистських авторів стверджував, що “псалми є невід’ємною частиною поклоніння, але їх треба промовляти, а не проспівувати, бо метр, ритм і мелодія пригашують Святого Духа” (Certayne Demaundes from the Auncyent Brethren of the Seperation, John Smyth, 1608). Звучить духовно. Мабуть тому, що незрозуміло )))

Пастор Benjamin Keach почав спочатку вчити співати дітей, “оскільки це їм дуже подобалось”. Батьки не схвалювали цю інновацію і самі співати не погоджувалися ніяк.

Врешті-решт преподобний зміг вмовити свою громаду співати лише одну пісню, після причастя, використовуючи прецедент із Марка 14:26. Церква дала на це згоду у 1673 році.

Ще через 14 років громада погодилася з тим, що спів доречний в богослужінні, але дорогою ціною – кілька десятків прихожан перейшли в “нормальну” церкву, яка не співає. (Щоправда, коли час змінився і захоплення піснями охопило майже всі церкви, новопризначений пастор тієї “нормальної” церкви поставив умову, щоб ввести спів на зібраннях.)

Зауважу – мова іде про загальний спів. Не про хор і тим більше музичні інструменти. Про це тоді навіть не було мови))).

Так що всі, хто стверджує про якийсь “єдиний духовний стандарт” в богослужінні, при цьому натякаючи на хор і певний пісенний репертуар, мають в цьому році унікальну можливість “повернутися до першоджерел” і взагалі виключити музику і спів з програми зібрання.

А ті, хто вже завтра хочуть влаштувати в своїй церкві революцію, розігнати хор і на його місці встановити ударну установку та гітарні комбіки, нехай повчаться смирінню та терпінню у пастора Бенджаміна Кіча. Взагалі всі, хто хочуть когось-там розігнати і думають, що від того щось зміниться (в першу чергу я), можуть повчитися від брата Бенджаміна. На те, щоб впровадити зміни в церкві, він витратив 20 років свого життя.

P.S. Всього Бенджамін Кіч був пастором 36 років. За його служіння церква переїхала і стала називатись New Park Street Church, а згодом отримала назву Metropolitan Tabernacle – відбулося це вже у 19-му столітті, за пасторства Чарльза Сперджена. Втім, то вже інша історія )))

Преследуемая церковь. Жизнь в период гонений

Стаття, написана мною як робота по історії християнства в Київській богословській семінарії. Російською мовою )))

Американский писатель Ренди Алькорн в своей книге «Возвращение домой» описывает китайскую подпольную церковь. Действие происходит в наше время. Сюжетная линия вымышлена, имена и географические названия изменены, но книга основана на реальных событиях и воспоминаниях автора, который сам побывал в Китае. Одно из самых ярких и сильных впечатлений от этой книги для меня – это фраза, которую китайские верующие говорят друг другу и себе практически каждый день: «Сегодня – хороший день, чтобы умереть». Читати далі…