Для тих, хто любить святкувати ювілеї. В цьому році виповнюється 345 років, як баптисти почали… співати у своїх зібраннях. Раніше то було для них дуже світським і недуховним заняттям.
Пастор Benjamin Keach почав спочатку вчити співати дітей, “оскільки це їм дуже подобалось”. Батьки не схвалювали цю інновацію і самі співати не погоджувалися ніяк.
Врешті-решт преподобний зміг вмовити свою громаду співати лише одну пісню, після причастя, використовуючи прецедент із Марка 14:26. Церква дала на це згоду у 1673 році.
Ще через 14 років громада погодилася з тим, що спів доречний в богослужінні, але дорогою ціною – кілька десятків прихожан перейшли в “нормальну” церкву, яка не співає. (Щоправда, коли час змінився і захоплення піснями охопило майже всі церкви, новопризначений пастор тієї “нормальної” церкви поставив умову, щоб ввести спів на зібраннях.)
Зауважу – мова іде про загальний спів. Не про хор і тим більше музичні інструменти. Про це тоді навіть не було мови))).
Так що всі, хто стверджує про якийсь “єдиний духовний стандарт” в богослужінні, при цьому натякаючи на хор і певний пісенний репертуар, мають в цьому році унікальну можливість “повернутися до першоджерел” і взагалі виключити музику і спів з програми зібрання.
А ті, хто вже завтра хочуть влаштувати в своїй церкві революцію, розігнати хор і на його місці встановити ударну установку та гітарні комбіки, нехай повчаться смирінню та терпінню у пастора Бенджаміна Кіча. Взагалі всі, хто хочуть когось-там розігнати і думають, що від того щось зміниться (в першу чергу я), можуть повчитися від брата Бенджаміна. На те, щоб впровадити зміни в церкві, він витратив 20 років свого життя.
P.S. Всього Бенджамін Кіч був пастором 36 років. За його служіння церква переїхала і стала називатись New Park Street Church, а згодом отримала назву Metropolitan Tabernacle – відбулося це вже у 19-му столітті, за пасторства Чарльза Сперджена. Втім, то вже інша історія )))
Коментувати через...