Є два види роботи з замовниками. Візьмемо, для прикладу, веб-студію. До них приходить директор піцерії і просить розробити сайт. Вони його уважно вислуховують і потім, враховуючи всі побажання, виконують замовлення. Але є ще один варіант - дизайнери переконують замовника, що йому насправді треба, нав’язують свій смак і виконують роботу як хочуть або як можуть (вміють).
Мені особисто дуже хочеться, щоб якась цензура була. Так, закордонні сервери, так, можна втікти за межі українських законів. Але все рівно не буде повального бізнесу, де тисячі школярів і студентів заробляють на порно, піратському контенті і подібних речах.
Але я хочу, щоб цензура не стала знаряддям діючої влади по викоріненню неугодних та інакомислячих. А спокуса така є у всіх: почати боротися зі спамерами, піратами, а закінчити тим, що прикриються опозиційні чи просто незалежні ресурси.
Колись ми з друзями-однодумцями (![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
sergiy_teren, anya_knopa та інші) зняли телевізійний сюжет про боротьбуз аморальною рекламою. Після того на одному з рівненських форумів замовники реклами опублікували допис про те, що “каравул, рятуйте! загроза демократії, інквізиція порушує наші права!”.
І тут сталося несподіване. На форумі піднялася дискусія, суть якої звелася до того, що “ви хлопці гоните - така реклама не повинна бути”.
Для себе я взяв тоді дуже серйозний урок. Виявляється, є цензура державна, а є громадська. Так само, як є професійна журналістика, а є громадянська. І громадська цензура спрацьовує набагато краще.
Вчора випадково знайшов на Ові програму з характерним лого. Здивувався - бо раніше не траплялася. Завантажив. Спробував - і припух.
В мене є фішка - дивитися фільми не разом з усіма, а трошки пізніше - років так на 5-10. Наприклад, зовсім недавно я передивився “Зелену милю”.
