theOleg.net

Отож, вчора відбулася історична подія – в якості законного тата я відвідав батьківські збори рівненської класичної гімназії “Престиж”.

Сидів я там довго, слухав багато. Виступила класний керівник, класний вихователь, три вчительки англійської мови, директор, завуч-1, завуч-2 і викладач логічних ігор, а потім ще раз класний керівник .

Після виступів швиденько обрали батьківський комітет, в який увійшли три матусі та “аж” один тато (чухався язик запропонувати перейменувати комітет в “матьківський”, але побоявся бути схожим на Хауса, MD).

Аудиторія була досить серйозна – підкреслено ділова, настроєна на те, щоб перевернути світ. Для початку перевороту вистачило скинутися по 200 грн – на поточні видатки і питну воду в клас.

В самому кінці роздали анкети. Одну я заповнив, на другою сиджу другий день і сидітиму, мабуть, цілі вихідні…

Йа Папо! Ура!

Коли я вчився в школі, класі так у шостому-сьомому, мені страшенно захотілося з’їсти кавуна. Це бажання виникло на якомусь молекулярному рівні, кожна клітинка мого молодого організму вимагала червоної м’якоті  в зеленій шкаралупі. Ротова порожнина наповнилася слиною, і я, від нічого робити, виглянув у вікно.

А з вікна моєї панельки, з четвертого поверху було добре видно, як грудень засипав якимось особливо депресивним, сірим снігом двір, де з хлопцями я ганяв м’яча, лавочки і дорогу. Було дуже холодно, пронизливий вітер ганяв стару газету біля смітників, а я від того всього ще більше захотів кавуна.

Хандра ця почалася і через декілька днів (!) так само раптово закінчилася. То, мабуть, була якась особливого виду депресія.

А зараз я в “кавунний” сезон з’їдаю їх стільки, щоб вистачило до наступного року. Допомагає.

P.S. Кажуть, людина має в серпні-вересні з’їсти кавунів стільки, скільки важить – щоб щось там прочистити у внутрішніх органах (не міліції) і запобігти різним хворобам. От тільки я думаю – це ж скільки нітратів “застрягне” в тілі?..

P.P.S. Кавун – це фрукт чи овоч? – Це не фрукт і не овоч. Це ягода!

Отож, сьогодні був у школі. Серед різних рівненських навчальних закладів ми обрали класичну гімназію “Престиж”. І хоч до неї трохи далеко, і школа ця платна, сьогоднішнім днем я був дуже задоволений.

Перший урок був не про Буквар чи Україну. Першим був урок… філософії! За допомогою великою кількості наглядних прикладів Оксана Миколаївна пояснювала дітям про добре і зле в житті, закликала їх робити свідомий вибір. Інтерактивне заняття задіяло кожного (!) учня, причому не раз.

До речі, в класі – одні хлопчики. Бо це 1-Б клас! А дівчатка там, де їм і потрібно бути – в 1-А

Сьогодні треба лягти раніше. А завтра – на уроки!

Давно вже збирався “почитать Гришковца” в прямому і переносному розумінні. А позавчора була вільна хвилина ввечері, і я викликав на екран своєї Азбуки “Асфальт”…

…Прочитав поки небагато, але те, що подужав, підштовхнуло на сумні роздуми. Герої роману наближаються до свого сорокаріччя, чогось досягнули в своєму житті, але вони безсилі та безпорадні, як діти, перед лицем смерті. Автор дуже влучно описав відчай і безвихідь, які приходять разом з вісткою про те, що ті, кого ти знаєш і в якійсь мірі любиш, пішли з життя.

Складається враження, що люди, не змовляючись, ігнорують тему смерті допоки можна це роботи, а потім впадають в ступор, ніби вони не очікували, що смерть прийде. Але ж вона приходить, завжди і до всіх?..

Першого вересня мій Бодік починає вчитися в школі. Я – з ним. За два дні день до початку навчання – купа недоробок (документи, медкомісія, ремонт машини). Де взяти тиждень часу? І де та благословенна епоха, коли діти починали вчитися не в шість, а в сім років?!..

Предлагаю вашему вниманию небольшой рассказ. Он никаким образом не отображает духовную реальность и является скорее притчей, чем историческим повествованием. Enjoy!

Зина безутешно рыдала. Она держалась, пока была у доктора в кабинете, пока возвращалась домой, – сначала на маршрутке, а потом пешком. Но в квартире очень кстати никого не оказалось, она закрылась в своей комнате, упала на кровать лицом вниз и дала волю своим чувствам.
Зина умирала, ей осталось жить всего ничего – месяца три. Страшная болезнь развивалась незаметно, пока не наступил момент, после которого уже ничего нельзя было изменить. Read the rest of this entry »